“Спадщина, що жива”
До 100-річчя професора Юрія Дмитровича Барінова у читальній залі бібліотеки зібралися рідні й близькі, колеги, учні та представники дирекції університету. У залі панувала тепла, щира атмосфера пам’яті й вдячності.
З особливою теплотою про ювіляра розповів ведучий заходу — Сігунов Олексій Олександрович, к.т.н., доцент, начальник Центру доуніверситетської підготовки. У його словах звучали глибока повага до життєвого шляху Юрія Дмитровича, вдячність за вагомий внесок у розвиток науки та університету, а також за людську мудрість, якою він щедро ділився з оточенням.
Зворушливим і проникливим став виступ доньки ювіляра — Науменко Світлани Юріївни, кандидата технічних наук, доцента кафедри хімічних технологій кераміки, скла та біомедичних матеріалів. Вона згадувала батька як людину великої душевної чуйності й внутрішньої сили. Він приводив її на демонстрації, виховував власним прикладом, ніколи не підвищував голосу й не любив згадувати про війну. Якими б складними не були життєві обставини, Юрій Дмитрович завжди прагнув навчатися нового й передавати свої знання іншим. Саме ця невтомна жага до пізнання, відданість справі та щире ставлення до людей зробили його Вчителем із великої літери, який залишив глибокий слід у серцях рідних, колег і учнів.
Голеус Віктор Іванович, доктор технічних наук, професор, згадував Юрія Дмитровича не лише як куратора, а передусім як людину, яка завжди залишалася позитивною, доброзичливою та відкритою до спілкування.
Харченко Олександр Васильович, помічник ректора з наукової роботи, доктор хімічних наук, поділився спогадами про життєві випадки, які назавжди закарбувалися в його пам’яті та яскраво характеризують Юрія Дмитровича як мудрого наставника і щиру людину.
Овчаров Валерій Іванович, доктор технічних наук, професор, декан факультету Х та ХТ, розповів, що коли б він не звертався до Юрія Дмитровича, той завжди з радістю відгукувався й охоче долучався до роботи, підтримуючи ініціативи та допомагаючи порадою й досвідом.
Амеліна Олександра Андріївна, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри ХТС та БМ, старший дослідник, згадувала слова свого наукового керівника — професора Олександра Носенка, який завжди з великою теплотою відгукувався про Юрія Дмитровича, підкреслюючи його людяність і високий професіоналізм.
Рижова Ольга Петрівна, доктор технічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи, рекламно-інформаційної діяльності та комунікацій УДУНТ, поділилася спогадами про поїздку на наукову конференцію до Риги. Вона згадувала атмосферу тієї подорожі, цікаві наукові дискусії та підтримку, яку завжди відчувала поруч із Юрієм Дмитровичем. Тамара Олександрівна Шевченко, яка багато років працювала завідувачкою аспірантури УДХТУ, зворушливо розповідала про Вчителя, який увів її у світ науки, знайомив із відомими професорами, допомагав і спрямовував. У ті роки не було калькуляторів, і для аспірантів Юрій Дмитрович придбав арифмометр. Якою ж великою була радість дівчат, коли вони отримали таку необхідну для роботи річ! Своїми спогадами також поділилася науковий співробітник Софія Броніславівна Піткевич, а кандидат технічних наук Кислична Раїса Іванівна прочитала власні авторські вірші, присвячені пам’яті Юрія Дмитровича.
Ми дізналися про роботу емалевих цехів, їхню історію та особливості виробництва. Світлана Юріївна також показала нам деколь, який використовувався для оздоблення емальованого посуду. Ці зразки стали яскравим нагадуванням про розвиток технологій і традиції, пов’язані з діяльністю Юрія Дмитровича та галуззю, якій він присвятив своє життя.
На завершення заходу директор ННІ УДХТУ, професор Свердліковська Ольга Сергіївна особливо наголосила на важливості проведення таких зустрічей у наш час. Вона підкреслила, що без традицій, без знання історії немає майбутнього, і саме збереження пам’яті про видатних науковців формує духовну й професійну основу наступних поколінь.
Наша зустріч відбулася у щирій, невимушеній атмосфері, без зайвого формалізму. Учасники з великим інтересом ознайомилися з виставкою праць ученого, підготовленою співробітниками бібліотеки. Особливу зацікавленість викликали фотоальбоми, які принесла родина. Світлини різних років дали можливість побачити Юрія Дмитровича не лише як науковця, а й як людину — в колі сім’ї, серед колег і учнів, у моменти праці та відпочинку.
