Книжкова виставка, присвячена 170-річчю від дня народження Дмитра Яворницького – українського історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, дослідника історії українського козацтва (1855-1940).  

     Дмитро Іванович відомий ще як письменник та поет. Він був людиною різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. Окрім української та російської, він володів німецькою, французькою і грецькою мовами. У 1924 році його обирають членом-кореспондентом, а у 1929 році — членом (академіком) Академії наук України.

Народився майбутній учений 6 листопада 1855 року в селі Сонцівка (нині Харківська область) у бідній сім’ї псаломщика. Його батько — Іван Якимович, хоч і був людиною малограмотною, усіляко намагався дати синові освіту, змалечку привчав до читання, читав багато релігійних і світських книжок. Малий Дмитрик завжди уважно слухав, неначе всотуючи в себе все прочитане. Та саме отим визначальним для подальшої долі Дмитра стало читання книжки М. Гоголя «Тарас Бульба». Він був шокований і зворушений до сліз долею козака Тараса, всіх героїв твору. Саме відтоді й назавжди Дмитро захопився історією Запорозької Січі та її козаків.

Під час навчання в університеті Дмитро остаточно визначився з напрямком своїх подальших досліджень і вже на другому курсі почав працювати над дослідженням «Виникнення та устрій Запорозького коша».

     У 1902 р. – захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Саме того ж року переїхав до Катеринослава і залишився там назавжди. Став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії, причому присвятив його розбудові 30 років свого життя, і зробив його справжнім сховищем скарбів Козаччини – у фондах музею зібрано більше 80 тисяч експонатів часів козаччини. Паралельно з роботою в музеї , Яворницький викладав у школах та вишах, керував губернським архівним управлінням і науково-дослідною кафедрою українознавства, писав історію міста, яку опублікував у 1917 році.

Під час громадянської війни 1918–1920 рр. Яворницький викладав у існуючому тоді Катеринославському університеті, де створив кафедру українознавства. Заради порятунку унікальних експонатів музею вчений відмовився емігрувати у 1919 році.

У Катеринославський період вчений зміг здійснити важливу справу свого життя: у 1920 році вийшов перший том його «Словника української мови», укладанню якого вчений присвятив близько 40 років. Цей словник і музей імені О. Поля Дмитро Іванович вважав, за його словами, «найкоштовнішим своїм скарбом».

До значних творчих досягнень Дмитра Яворницького того часу також належать географічно-історичний нарис «Дніпрові пороги» (Харків, 1928) та збірка документів «До історії Степової України» (Дніпропетровськ, 1929). З ім’ям Дмитра Яворницького пов’язане й становлення архівної справи на Катеринославщині в пореволюційні роки.

У 1933 році каральна система радянської влади зацікавилась діяльністю вченого. За доносом одного зі співробітників Дмитра Івановича обвинуватили в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей був оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Академіка звільнили з роботи, одночасно звільнивши і з університету.

У будинку вченого провели обшуки, а щоденні допити спровокували хворобу, що тривала майже півроку. За словами самого Яворницького, він «був на волосинку од смерті». Вірогідно, що через це його не заарештували і навіть повернули йому через 10 місяців академічну пенсію. Але це була не остання справа проти Д. І. Яворницького. У 1937 році в Україні було сфабриковано чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля». Яворницького зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Деякі заарештовані у цій справі свідчили проти нього. Однак, вченого знов не заарештували.

Яворницький помер від тривалої хвороби 5 серпня 1940 року і був похований у Дніпропетровську.