В Артпросторі ННІ УДХТУ цього дня не було гучних слів. Була тиша, зосередженість і папір. Студенти взялися за техніку квілінгу — тонке мистецтво скручувати паперові смужки в спіралі, надавати їм форми пелюсток, викладати цілісний образ по крихті. Це кропітка робота, що потребує терпіння й уваги до дрібниць. І саме в ній вони обрали соняшник. Не випадково, а дуже точно. Бо соняшник — це про світло. Від народження й до останнього дня він невтомно повертає свою голову за сонцем, навіть коли небо затягнуте сірими хмарами. Він росте на тій самій землі, що нас годує, тримається міцно, але ніжно, зберігає в собі спекотне тепло літа, а коли приходить час — щедро обсипається зерном, щоб дати початок новим стеблам. У ньому немає нічого зайвого — лише сонце, земля й безмовна відданість своєму корінню. Так само народжується й справжня пам’ять. Вона не потребує голосних слів. Вона живе в нашій щоденній тиші, у звичних речах, у нашому вмінні бачити красу навколо. Кожна скручена паперова пелюстка на цьому невеликому плакаті — це не просто елемент композиції. Це тихий уклін. Це дотик пальців, які пам’ятають. Це обіцянка не забути тих, чиї імена ми носимо в серцях. Соняшник на папері не зів’яне. Він залишиться тут — у стінах ННІ УДХТУ, серед студентів, які своїми руками створили цей жест поваги. Він нагадуватиме, що наша пам’ять — не в датах на календарі, а в тому світлі, яке ми обираємо зберігати.
Соняшник — це тепло, яке ми передаємо один одному. Це зерна, що проростають у наших серцях. Це сонце, до якого ми завжди можемо повернутися. Світла пам’ять. Соняшники не згасають — вони чекають наступного літа, щоб знову піднятися до сонця.
